За яку Україну боровся Степан Бандера?

     Наблюдая за современным националистическим движением, невольно вспоминаю начало 90-х: Народных Рух с Вячеславом Черноволом (На выбрах 1 декабря 1991 г. он занял 2-е место после Л.Кравчука), Конгресс Украинских Националистов, листовки, брошюры, книги и то,  с каким с вызовом и гордостью прикалывала к своей джинсовой куртке значок в виде желто-голубого флага. Море информации. Мощная просветительская деятельность для тех, кто хочет знать. И на том этапе мне было все понятно.

      Сейчас я не понимаю, чего хотят  для Украины, к примеру, свободовцы, тем более что они делают. Допустим, получат полную власть. Будут свергать памятники и бить стекла в ресторанах и особняках, чтобы не было лениных и заодно богатых? Действуя по принципу: подбежал – разрушил – убежал. Стыдно, панове, за вас. Ни одной разумной идеи, тезиса, ни одной книги, никаких серьезных действий. Парадокс, конечно. Интернет, свобода слова, общедоступность к потоку информации и ее же отсутствие. Политическая анархия у костра Майдана. Заученные на Майдане лозунги: «Ганьба!», «Слава Україні – Героям Слава!» - вот и все, что осталось от националистического движения. Неизвестно кто такие представители власти большой и маленькой. Кроме желания взобраться на верх остается ли еще что-нибудь, если вынести за скобки все эти бессильные, бессмысленные лозунги с имитацией патриотизма?!

     В память о славных 90-х годах и 105-летия Степана Бандеры  - очень неоднозначной личности в украинской истории - хочу разместить здесь небольшую публикацию украинского писателя и референта пропаганды ОУН Петра Дужего "За яку Україну боровся Степан Бандера?" 

*Курсивом выделены высказывания С.Бандеры.

15 жовтня 1959 року в західнонімецькому місті Мюнхені за наказом кремлівських верховодів Хрущова, Ворошилова та Шелєпіна штатний агент КГБ СССР Богдан Сташинський виготовлений у Москві спеціяльним пістолетом, зарядженим смертельною отрутою – ціяністим калієм, підступно вбив Голову Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) Степана Бандеру. А два роки перед тим той же кагебіст у тому ж місті такою ж зброєю убив іншого видатного українського націоналістичного діяча – Лева Ребета. І перший свій, і другий терористичний акт московський убивця виконав так скритно, що довший час і німецька прокуратура, й кваліфікована поліція потопали у здогадках, можливо, і не допускаючи думки, що ініціятива і плян виконаних злочинів мають своє коріння у Москві. Багато хто був схильний вірити облудним словам Хрущова, який після тго, як засів на троні, узявся викривати свого кривавого попередника Сталіна за його терористичну політику.

Злочин, раніше чи пізніше, таки випливає наверх. А тут і ждати довго не довелося. Через два роки після убивства сам Сташинський, хитрим способом покинувши червоний «рай» і подавшись до Федеративної Республіки Німеччини, дав себе арештувати і признався у скоєних злочинах, підтверджуючи їх доказовими матеріялами.

Не лише простим громадянам, а, можливо, і досвідченим німецьким юристам у голови не вкладалося, чому Сташинський – вишколений чекістський агент – рішився на такий крок, що покинув  Совєтський Союз, переїхав до Німеччини і перед німецькими кримінальними органами свої злодіяння виклав, як на лопаті.

І тут треба збагнути «феномен Москви». Адже недарма в народі побутує приказка «Москва і сльозам не вірить». І це суща правда: що для Москви вкрай конечного хтось не зробив би, а вкрадається зодо нього тінь підозріння, тут же Москва все добре вчинене для неї миттю забуває і найжорстокіше розправляється з найвірнішими прислужниками. Деякі чекістські зубри почали запідозрювати Сташинського в нещирості, він випадково про це дізнався і почав здогадуватися, що і його, втаємниченого в кагебістські секрети, хлібодавці можуть фізично знищити, а тоді – «усі кінці у воду…»  

Прикладів московського тероризму є безліч. Тут годилося б згадати ще один, а він стосується найвидатнішого діяча українського національно-визвольного руху: нещодавно стало відомо про іншого чекістського вбивці. Застосувавши пекельну вибухівку, виготовлену в Москві, большевик-чекіст Павло Судоплатов 23 травня 1938 року вбив у голляндському місті Роттердамі Основника ОУН, Голову Проводу Українських Націоналістів – славної па м’яти полковника Євгена Коновальця. Тепер сам Судоплатов ствердив, що виконав для Москви «велике діло». Але минув деякий час, і його «героя», підвищеного в чині до рангу генерала, Москва посадила в «каталажку». І «заслуги» не врятували ката.

Хто вірить Москві, той уподібнюється до божевільного одчайдуха, що без надуми всуває свою голову в левину пащу, леліючи надію, що лев за довірливе ставлення до нього пощадить бездумця і йому  вручить винагороду.

Чи, вірно слугуючи Москві, не розчаровувалися ті, що колись силоміць затягали Україну в московське ярмо: Скрипник, Коцюбинський, задонський і інші, чи не каялись ті, що нашіптували чекістам про своїх братів, щоб таким чином приподобитись московським імперським ватажкам? Де вони опинилися? Чи пошанувала їх Москва за «вірну службу»? Хто у своєму безпам’ятстві ще й далі довіряє Москві та покладає надії на її щиру прихильність, то нездатний об’єктивно аналізувати суспільні явища, збагнути їх зміст, належно їх оцінити.

Терор – це зброя лукавої Москви. А є у неї ще інша «зброя», а саме: обмова, чи пак брехнею підшиті наклепи. Москва здатна з легкої руки з білого зробити чорне. Таку «зброю» вона застосувала й досі застосовує, коли йдеться про український визвольний націоналістичний рух, а в тому числі і про одного з найвидатніших націоналістичних діячів – Степана Бандеру. Знаючи, що імя Бандери стало дуже популярне, що саме слово «бандерівець» стало синонімом бестрашного борця за волю народів, большевицькі трубадури поширювали несусвітні вигадки. Наприклад, що Степан Бандера орієнтувався на гітлерівську Німеччину, що нібито знаходив спільну мову з гітлерівціями, а це значить, що його можна підтасувати під категорію міжнародних злочинців. Та лихо в тім, що тим інсинуаціям дехто повірив і дехто о ще й досі прислухається і не має правильного уявлення про цього політичного діяча та й про весь український націоналістичний рух, про ОУН.

Проте на інсинуаціях далеко не заїдеш, а брехлива вигадка при зіставленні з фактами розвівається вітром. Сьогодні мільйони українців і чужинців знають, що зразу ж після відновлення Української Держави Актом 30 червня 1941 року, що йшло всупереч із німецькими імперськими плянами, Степана Бандеру ще на початку липня того ж року гестапівці арештували, а далі і запроторили до найстрашнішого концтабору в Заксенгавзені неподалік Берліну, де Бандера під постійної загрозою фізичного знищення промучився до осені 1944 року, тобто до того часу, коли стало очевидним, що Третій райх таки незабаром докотиться до свого ганебного кінця. То хіба ж Степан Бандера міг орієнтуватися на гітлерівську Німеччину? Чи міг він урешті бути хоча б прихильником німецьких окупантів, якщо ті в 1942 р. в Освєнцімі (німецькому концентраційному таборі Авшвіц) убили двох рідних братів Бандери – Олександра та Василя? Чи міг Бандера прихильно ставитися до німецьких загарбників, коли ті повбивали його найближчих співробітників: побратимів Провідника ОУН Івана Климіва-«Легенду», Івана равлика, Івана Габрусевича, запроторили в концтабори Степана Ленковського і Ярослава Стецька, які після смерті Бандери очолювати ОУН?

Степан Бандера – один із найвидатніших лідерів українського націоналістичного руху, Голова Проводу Організації Українських Націоналістів. Дізнавшись про те, що Степан Бандера був тим, ким його представляє ворожа, а передовсім большевицька пропаганда, що той справжній патріот лише Україну носив у своєму серці та за її щастя усе своє життя боровся і життя склав на вівтарі нації, дехто все-таки насторожено або й неприхильно сприймає сам термін націоналізм, особливо тоді коли він і досі вірить тлумачним совєтським словникам. У тих словниках усе, що совєтське, - це добре, а що несовєтське, - то погане.

Перестав і снувати Совєтський Союз, імперія московська повзе у нірвану. Шкереберть летить совєтська ленінсько-сталінська теорія, совєтські політичні словники й деякі енциклопедичні видання годяться лише на те, щоб макулятурні склади ними заповнювати. Але деякому, незважаючи на те, непоінформованість дошкуляє. І простий наш громадянин, і той, що більше усвідомлений, а все-таки знати бажає: що ж таке український націоналізм? Як би найпростішими словами окреслити це поняття?

Український націоналізм – це захист усього народу. Як довго існуватиме українська нація, так довго існуватиме український націоналізм.